Jump to Navigation

Директор НДЦСЕ з питань інтелектуальної власності Міністерстві юстиції виступив із доповіддю на Міжнародній правозахисній конференції в Варшаві

Дата публікації: 
24 Квітень 2018

22-24 квітня 2018 року директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерстві юстиції України (далі – Центр) доктор юридичних наук, професор В.Л. Федоренко взяв участь у якості члена Наукового комітету та доповідача в роботі X Міжнародної наукової конференції «Глобальні та регіональні системи охорони прав людини через 70 років після проголошення Загальної декларації прав людини: Досягнення – бар’єри – нови виклики і рішення», яка проходила в будівлі Сейму Республіки Польща (м. Варшава).
 
Директором Центру проф. В.Л. Федоренком була виголошена польською мовою доповідь на тему: «Судово-експертна діяльність у сфері охорони авторського права щодо літературних творів наукового характеру в Україні». Це дозволило апробувати основні положення «Методики проведення експертних досліджень літературних творів наукового характеру (VII.1.1-2017/2)», розробленої Центром у 2016-2017 роках, а також обмінятися думками із зарубіжними правознавцями із Польщі, Чехії, Словаччини і ін. країн щодо методів і форм захисту авторського права на твори, передбаченого ст. 27 Загальної декларації з прав людини 1948 року.
 
Наводимо основні положення доповіді директора Центру проф. В.Л. Федоренка на Міжнародній конференції в Варшаві.
 
Судово-експертна діяльність у сфері охорони авторського права щодо літературних творів наукового характеру в Україні.
 
Уже 70 років Загальна декларація прав людини залишається найважливішим міжнародним документом сучасності – документом, що утвердив у другій пол. XX ст. перемогу гуманізму над нацизмом і фашизмом. Створену ООН Загальну декларацію прав людини іще називають «Конституцією прав і свобод людини». Це твердження є справедливим, оскільки основоположні права і свободи людини, закріплені в Декларації, відтворені в усіх діючих конституціях держав світу, а також у численних міжнародних договорах правозахисного змісту.
 
Про Загальну декларацію прав людини 1948 р. написано гори серйозних наукових досліджень. Дослідники Декларації відзначають, що цей документ закріпив основоположні особистісні, політичні, соціальні та культурні права людини. Але, мало хто звертає увагу, що Декларація уперше визначила на всесвітньому рівні право інтелектуальної власності, зокрема, авторське право.
 
Так, ч. 2 статті 27 Загальної декларації прав людини 1948 р. визначила, що «кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, які є результатом наукових, літературних чи художніх творів, автором яких вона є».  Тобто, Декларація утвердила та гарантувала право людини на володіння та користування результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності як важливий складник «загального ідеалу» прав людини.  
 
Грунтуючись на ст. 27 Декларації, а також на міжнародних договорах, Конституція України 1996 р. у ст. 41 визначила: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».  Це конституційне право деталізоване Цивільним кодексом України (ст. 433-448 і ін.) , Законом України «Про авторське право і суміжні права»  , іншими актами чинного законодавства.
 
Серед множини літературних і художніх творів, закріплених у частині 1 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, частині 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, частині 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори, etc), слід виокремлювати наукові твори літературного характеру, або ж «наукові твори». Під останніми, згідно з названими актами чинного законодавства, розуміють «твір, у якому всі питання розглядаються відповідно до наукового підходу», а під такими творами розуміють «всі види творів, крім художніх або белетристичних …».
 
Нині літературні твори наукового характеру отримали не лише своє якісне, а й кількісне зростання як в Україні, так і за кордоном. Так, лише у 2015 році в Україні було захищено 7 283 кандидатських і 1 146 докторських дисертацій. При цьому, із них 847 дисертацій, тобто більше 1/10 від загальної кількості, були захищені в галузі педагогіки.  Динаміка приросту кількості дисертаційних досліджень зберігається в Україні й у 2016-2018 рр.
 
Цьому сприяють такі чинники, як: а) збільшення знань про природу, людину та Всесвіт; б) невпинне збільшення кількості інформації та полегшення доступу до інформації через глобальну мережу Інтернет; в) спрощення та здешевлення процесів видання та поширення наукових творів. І, звичайно ж, престижність у суспільстві наукових ступенів і вчених звань.
 
Водночас, зростання кількості дисертацій і інших наукових творів в Україні, сприяли збільшенню кількості відповідних наукових творів, які містять запозичення з інших творів без належного посилання. Подібна ситуація має місце і за кордоном. До прикладу, у США кожен навчальний заклад має справу зі 50-70 випадками порушень вимог наукової чесності в середньому на 10 тис. студентів, які навчаються.
 
На сьогодні запобігання неправомірних запозичень у наукових творах – важлива задача для України. Так, у Законі України «Про вищу освіту» унормовано категорію «академічний плагіат» та негативні наслідки його виявлення при атестації здобувачів вищої освіти (ст. 6). Цей Закон також зобов’язав університети «вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності» (ст. 32).
 
У 2017 році Уряд України затвердив Положення про Національний репозитарій академічних текстів, ресурси якого, після його створення, мають стати «допоміжними засобами для експертизи академічних текстів на плагіат».  Множиться кількість програмних продуктів, які рекламують себе як достовірні засоби «виявлення плагіату». Громадські організації самотужки «виявляють плагіат» у дисертаціях і інших наукових творах посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування та політиків.
 
Але, усі ці важливі публічні заходи (не рідко – політизовані) не можуть підмінити собою фахову судову експертизу літературних творів наукового характеру. В Україні її здійснюють судові експерти, атестовані в установленому законодавством порядку за спеціальністю 13.1.1 – «Дослідження, пов’язані з літературними, художніми творами, та інші». Нині їх кількість становить 46 судових експертів.
 
У Науково-дослідному центрі судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України було проведено значну кількість відповідних експертиз і експертних досліджень. За їх результатами у 2014-2018 рр. встановлювалися наступні факти:

  • 100% відтворення робіт інших авторів, за виключенням зміни назви науково-дослідної роботи (НДР) та зазначених на звіті авторів;

  • включення до НДР та монографії повністю запозичених із інших наукових творів розділів ;

  • створення робіт на основі компіляції фрагментів наукових робіт інших авторів;

  • використання перекладених фрагментів наукової роботи російських учених у дисертаційних дослідженнях українських учених без належних посилань;

  • використання фрагментів робіт інших авторів без відповідного зазначення авторства та джерела запозичення;

  • встановлення ознак використання сканованих і некоректно розпізнаних частин наукових текстів, які мають самостійне значення (графіки, схеми, таблиці, діаграми тощо) одних авторів у наукових роботах інших авторів;

  • відсутність недобросовісного відтворення наукових праць інших авторів тощо.

 
Результати відповідних експертиз і експертних досліджень дозволяють встановити не лише факти неправомірного чи правомірного використання наукових творів, а й вирішити низку інших, не менш важливих завдань. Результати судової експертизи літературних творів наукового характеру використовуються в Україні: 1) судами; 2) органами досудового слідства (плагіат в НДР, виконаних за кошти Державного бюджету); 3) фізичними особами – авторами і співавторами наукових творів; 4) юридичними особами, у тому числі й університетами, видавництвами, редколегіями та ін.; 5) громадськими організаціями, у тому числі й міжнародними NGO. 
 
На виконання чинного законодавства та на основі емпіричного досвіду, Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України у 2016-2017 рр. було розроблено «Методику проведення експертних досліджень літературних творів наукового характеру (VII.1.1-2017/2)».  Наведемо основні положення цієї Методики.
 
1. Основним завданням експертизи об’єктів авторського права, до яких відносяться і літературні твори наукового характеру, є визначення властивостей цих об’єктів, зокрема виявлення ознак відтворення одного твору у іншому. Це завдання конкретизується в системі наступних завдань:

  • визначення в науковому творі ознак об’єкта авторського твору, який відповідає критеріям оригінальності та творчого характеру;
  • визначення в об’єкті дослідження ознак конкретного об’єкта авторського твору – наукового твору;
  • встановлення в об’єкті дослідження ознак, зокрема – внутрішньої побудови (структури), конкретного виду наукового твору (монографія, дисертація, наукова стаття, тощо) та ідентифікація цього виду твору;
  • виявлення в досліджуваному об’єкті, – науковому творі або його частині (назві, розділі, підрозділі тощо), - ознак оригінальності та творчого характеру;
  • встановлення факту відтворення наукового твору або його частини, як об’єкта дослідження, в іншому об’єкті (об’єктах) авторського права;
  • визначення факту відтворення в науковому творі запозичень, які не є об’єктами авторського права (повідомлення про новини або поточні події, нормативно-правові акти і їх положення тощо);
  • встановлення в науковому творі - об’єкті дослідження ознак прихованих запозичень із іншого наукового твору (перефразування, порядок цитування, послідовність викладення матеріалу тощо);
  • встановлення факту перекладу наукового твору або його частини, як об’єкта дослідження, та використання цього перекладу в іншому об’єкті (об’єктах) авторського права;
  • визначення способу і форми використання літературного твору наукового характеру та ін.

 
2. Предметом експертного дослідження літературних творів наукового характеру є фактичні дані та обставини справи про властивості, ознаки, закономірності створення й використання наукових творів, що мають значення для юридичного провадження та встановлюються шляхом застосування спеціальних знань атестованих за спеціальністю 13.1.1 – «Дослідження, пов’язані з літературними, художніми творами, та інші» судових експертів у визначеному законом порядку.
 
3. Літературні твори наукового характеру є результатом здійснення цілеспрямованої творчої наукової діяльності. Відповідно, мають дві домінуючі ознаки: 1) вони є результатом наукової творчості, а тому являють собою певний результат наукової діяльності; 2) цей результат втілено в літературний твір.
 
Для літературних творів наукового характеру, як об’єктів авторського права, властиві наступні формальні особливості:

  • науковий твір є результатом фахової наукової діяльності, а його автор (творець), як правило, є ученим із відповідним науковим статусом (науковий ступінь, вчене звання тощо);
  • віднесення наукового твору до конкретної галузі науки і групи спеціальностей, перелік яких затверджено Міністерством освіти і науки України;
  • ідентифікація предмету наукового дослідження через універсальний класифікатор УДК (Універсальна десяткова класифікація), яка використовується на сьогодні в усьому світі;
  • науковий твір має чітко визначити мету, задачі, предмет та об’єкт (об’єкти) дослідження, оригінальну методологію наукового дослідження, містить теоретичні та теоретико-методологічні узагальнення (висновки, положення) та практичні рекомендації (наприклад, у праві – щодо удосконалення правотворчої та правозастосовної діяльності);
  • системне, послідовне та чітке викладення матеріалу із використання наукового понятійно-категоріального апарату, в тому числі й спеціальної наукової термінології, характерної для тієї галузі знань, щодо якої створюється науковий твір;
  • особливості внутрішньої побудови (структури) наукового твору відповідно до особливостей виду наукового твору (монографія, дисертація, науковий звіт, наукова стаття, магістерська робота, реферат, анотація тощо). Це передбачає  послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації, обов’язкову рубрикацію (мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологія дослідження тощо – для дисертацій);
  • викладення тексту наукового твору від третьої особи, відсутність емоційно-експресивної лексики, відсутність діалогів, за винятком цитувань діалогів, які є об’єктом чи предметом наукового дослідження (до прикладу – дослідження художнього твору);
  • наявність посилань на першоджерела (автор, назва твору, видавництво, місце і рік видання тощо), цитування з чітким визначенням початку та закінчення цитати, у тому числі нормативно-правових актів, хоча останні не охороняються авторським правом;
  • наявність списку використаних джерел, оформлені згідно з міжнародним чи національним стандартом (до прикладу, для України – це ДСТУ 8302:2015);
  • наявність у тексті наукового твору та додатках до нього графіків, таблиць, діаграм, інших графічних зображень;
  • ідентифікація наукового твору відповідно до Міжнародного стандартного номеру книги ISBN (International Standard Book Number) та ін.

 
4. Дослідження літературних творів наукового характеру, проводиться за декількома етапами. На 1 етапі проводиться аналіз та опис об’єкта дослідження, пошук та визначення у ньому ознак об’єкта авторського права в цілому та ознак у ньому літературного твору саме наукового характеру. На 2 етапі, відповідно до поставлених задач, порівнюється два або декілька творів наукового характеру для пошуку у них ознак відтворення, запозичення, або інших ознак використання. На 3 етапі формується Висновок експерта, у якому надаються повні та обґрунтовані відповіді на поставлені запитання та які випливають із результатів проведеного дослідження. Найчастіше йдеться про наявність / відсутність ознак відтворення, запозичення, або інших ознак неправомірного використання фрагментів одного твору в іншому.
Таким чином, на сьогодні в Україні завершується формування механізмів утвердження та захисту конституційного права людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Але, важливим залишається питання міжнародної співпраці науковців і експертів України і держав-учасниць ЄС, США і ін. держав світу. У цьому сенсі значні надії нами покладаються на співпрацю з Польщею, яка має значний досвід у вирішенні подібних проблем.
Дякую за увагу!
 
На Міжнародній конференції в Варшаві також було презентовано збірник доповідей минулорічної IX Міжнародної наукової конференції «Systems of Protection of Human Rights in Europe and in Australia & Oceania», яка проходила із 24 по 26 квітня 2017 р. у Сеймі Республіки Польща (м. Варшава) (http://www.intelect.org.ua/content/direktor-naukovo-doslidnogo-centru-su...).
 
Зокрема, опубліковано доповідь директора Центру проф. В.Л. Федоренко на тему «Місія судових експертів в охороні права інтелектуальної власності в Українв та за кордоном» (Fedorenko W. Udział ekspertów sądowych w ochronie praw własności intelektualnej na Ukrainie i za granicą / W. Fedorenko // Nowe wyzwania i rozwiązania w europejskim systemie ochrony praw człowieka. Red. naukowa J. Jaskiernia, K. Sprzyszak. – Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 2018. – S. 510-520.).
 



Головне меню 2

Ви надсилаєте повідомлення про такий текст:
Просто натисніть кнопку "Надіслати повідомлення". Також Ви можете включити свій коментар у повідомлення.
Dr. Radut Consulting