Jump to Navigation

Захист авторського права та запобігання запозиченням у наукових творах в Україні як пріоритетний напрям діяльності Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України

Дата публікації: 
16 Травень 2017

Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України (далі – Центр) виступив співорганізатором міжнародного круглого столу «Запобігання та протидія академічному плагіату в ВНЗ», який відбувся 16 травня 2017 р. у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.

16 травня 2017 року відбувся круглий стіл, присвячений запобіганню та протидії запозиченням у літературних творах наукового характеру (монографіях, дисертаціях, магістерських роботах etc) за участі керівників КНЕУ та понад 40 університетів України, а також польської компанії «Plagiat.pl».

У заході прийняли участь представники Центру, атестовані за спеціальністю 13.1.1 – дослідження, пов'язані з літературними, художніми творами та інші, а саме - директор Центру, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України В.Л. Федоренко, головний науковий співробітник Центру, кандидат економічних наук, професор Г.О. Андрощук, старший судовий експерт О.В. Голікова.

Директор Центру проф. В.Л. Федоренко виступив із доповіддю на тему «Потенціал судової експертизи щодо запобігання запозичень у наукових творах». Ним, із поміж іншого, було наголошено на необхідності утвердження багатоступеневого механізму запобігання та протидії запозиченням в наукових творах, представленому наступними складниками:

  1. доктринальний рівень (утвердження академічної доброчесності та нульової толерантності до плагіату у будь-яких формах і виявах; культивування позиції про те, що науковій твір – це об’єкт авторського права, який, так само як і інша власність, є священною для Західної цивілізації цінністю);

  2. законодавчий рівень (адже авторське право, як і інші конституційні права, визначаються й гарантуються законами України), який передбачає чітке унормування дієвих механізмів захисту авторського права, зокрема, невідворотність відповідальності за плагіат тощо;

  3. організаційно-правовий (правозастосовний) рівень, який передбачає: завершення формування національного репозитарію, афільованого з уже існуючими інституційними репозитаріями в ВНЗ і наукових установах України (за різними оцінками – біля 40 репозитаріїв у понад 440 ВНЗ України); запровадження протоколів науково-технічної експертизи і експертних досліджень текстів монографій, дисертацій, наукових статей, магістерських робіт тощо, спрямованих на упередження рішень про оприлюднення чи/та захист таких наукових творів; утвердження інституційних механізмів дієвого контролю в системі Міністерства освіти і науки України за упередженням плагіату тощо; створення чи/та дослідження, з наступною рекомендацією для використання програмних продуктів, які дозволяють здійснювати первинну перевірку текстів літературних творів наукового характеру на предмет запозичень;

  4. судовий рівень, зміст якого полягає в удосконаленні процесуального законодавства щодо розгляду позивів про порушення авторського права та в створенні Вищого суду інтелектуальної власності в контексті судової реформи;

  5. судово-експертний рівень, пов’язаний з об’єктивною, неупередженою та фаховою судовою експертизою, результати якої є підставою для прийняття відповідного адміністративного чи судового рішення;

  6. рівень громадянського суспільства та його інститутів – насамперед громадських організацій, які сприяють утвердженню академічної доброчесності та борються з запозиченнями у наукових творах і піддають громадському ойстрокізму горе-«учених». Цей рівень механізму запобігання та протидії запозиченням в наукових творах по-суті слід вважати не останнім, а першим. Але, на жаль, інститути громадянського суспільства не зможуть бути остаточно ефективними без підтримки держави і її органів.

Останній рівень, своєю чергою, передбачає:
а) створення, апробацію та реєстрацію новітньої методики запобігання запозиченням у літературних творах наукового характеру;
б) дослідження програмних чи/та програмно-апаратних продуктів, які можуть виявляти запозичення в наукових творах, з їх наступною апробацією, проведенням відповідних дослідницьких експериментів та рекомендацією таких продуктів для використання органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями і закладами, не залежно від форм їх власності.
 
Директор Центру проф. В.Л. Федоренко також привітав входження на український ринок польського програмного продукту «Plagiat.pl»  (Республіка Польща). Цей крок дозволить вивезти із «анабіозу» вітчизняний ринок програмних продуктів у сфері виявлення запозичень у наукових творах, який в чергове «не помітив» зарубіжних конкурентів і комфортно відчуває себе в тіні. Так, на сьогодні в Україні існує більше 40 програмних і програмно-апаратних продуктів, які позиціонуються їх розробниками як «системи антиплагіату», але жодна із них не пройшла зовнішнього незалежного аудиту (дослідження) - експертного дослідження, оцінки тощо (подібно програмно-апаратним комплексам, які забезпечують в Україні ведення державних реєстрів тощо).

Аналізуючи потенціал відповідних програмних продуктів, проф. В.Л. Федоренко, підкреслив, що їх можна поділити на три типи: 1) інтернет-програми, які ґрунтуються на комерційному використанні суб’єктами господарської діяльності Google і інших ліцензованих пошукових програм у глобальній мережі Інтернет для порівняння оригінального наукового тексту з різними текстами (90% яких не мають статусу об’єктів авторського права і часто є нормативно-правовими актами, творами самого автора, чи фрагментами наукових текстів, які складно ідентифікувати), які існують в Internet із застосуванням фільтрів на 5-7 слів щодо ідентифікації запозичень; 2) внутрішні репозитарії ВНЗ і науково-дослідних установ, а також репозитарії приватних осіб, сформовані за певними науковими спеціальностями чи групами таких спеціальностей (найпопулярнішими є репозитарії з історичних, економічних, педагогічних, юридичних наук, які складають біля 50% усіх дисертацій в Україні, Білорусі, Казахстані та РФ), які передбачають використання для обробки таких репозитаріїв програм, які виявляють не лише запозичення, що ідентифікуються за 5-7 словами, а й переклади (як правило, з російської та англійської мов), перефразування тощо; 3) змішаний тип, який передбачає комбінування двох попередньо описаних програмних продуктів, у їх різних інтерпретаціях.

Разом із тим, на сьогодні не існує жодного програмного продукту який би порівняв оригінальний науковий твір з усіма-усіма творами і надав висновок, що монографія, дисертація чи магістерська робота - «Не містять плагіату». Поширені в науковому й освітньому середовищі міфи про подібну «шайтан-машину», яка ніби то є в одній чи іншій державній установі України, позбавлені сенсу. Особливо за відсутності Національного репозитарію, який має вміщувати усі наукові твори, які мають статус об’єктів авторського права. То ж, перед тим, як приставати на «допомогу» щодо перевірки наукового твору «на плагіат» за чималі кошти, особливо коли до неї змушують, слід уважно перечитати Кримінальний кодекс України, в частині положень про шахрайство. Адже, при проведенні дослідження об’єктів авторського права, зокрема літературних (наукових) творів необхідно виділити наступні етапи:

  • визначення об’єктів дослідження та їх опис;

  • визначення в об’єкті дослідження ознак авторського права;

  • порівняльний аналіз наданих на дослідження об’єктів (пошук текстуальних збігів);

  • формування висновку щодо використання одного (декількох) творів при створенні іншого.

Більшість із цих етапів, окрім пошуку текстуальних збігів за допомогою ліцензованої програми, на сьогодні не може бути реалізований за допомогою програмного чи програмно-апаратного комплексу. Це виключає можливість об’єктивно та неупереджено порівняти один науковий твір-об’єкт авторського права з усіма текстами, які є в світі (чи навіть із тими, що містяться в глобальній мережі Internet), чи навіть визначити такі тексти як об’єкти авторського права. Тим більше швидко зробити відповідне порівняння та надати висновок щодо цього.

Очевидно, що програмні продукти, які перевіряють науковий твір на предмет текстуальних збігів, дуже потрібні для України. Результати їх перевірки дадуть змогу зекономити час для наукового керівника, рецензента, члена експертної ради, голови чи секретаря спецради, опонента тощо при перевірці такого твору на предмет його оригінальності. Саме ж рішення про оригінальність і новизну наукового твору буде ґрунтуватись виключно на переконаннях і сумлінні зазначених осіб, а не на програмному продукті.

Натомість, чи є ці запозичення в конкретному науковому творі з інших наукових творів-об’єктів авторського права плагіатом – може встановити в кінцевому результаті лише суд на підставі судової експертизи, спроможної виявити не лише збіги слів і речень, а й переклади, перефразування тощо. Ця робота вимагає спеціальних знань атестованих судових експертів, є кропітливою та займає, як правило, не один місяць. І нині науково-дослідні установи судової експертизи (НДУСЕ) в Україні і, зокрема Центр, прагнуть співпрацювати із вітчизняними і зарубіжними розробниками і власниками програмних продуктів, спрямованих на виявлення запозичень у наукових творах із метою їх специфікації та легалізації для потреб вітчизняних ВНЗ і науково-дослідних установ.

Цей ринок, з огляду на щорічний захист в Україні біля 8 000 дисертацій, рекомендацію вченими радами до друку біля 25 тис. навчальних видань і монографій і значної кількості наукових статей, вбачається цікавим і перспективним. Але, метою його освоєння має стати не монополізація права незрозумілими ФОП чи організаціями видавати за великі кошти нікчемні довідки про «відсутність плагіату», а упередження запозичень та боротьба за оригінальність і якість вітчизняної науки та освіти, посилення її конкурентоздатності.



Ви надсилаєте повідомлення про такий текст:
Просто натисніть кнопку "Надіслати повідомлення". Також Ви можете включити свій коментар у повідомлення.